Ви народилися раніше, ніж очікувалося, і одразу потрапили у галасливий, наповнений апаратами та сигналами світ — відділення інтенсивної терапії новонароджених.
Місце, яке стало вашим першим домом.
Ліжечко-інкубатор зігрівало вас.
Апарати, проводочки й трубочки пильно стежили за кожним вашим подихом і серцебиттям.
Ваші оченята ще були заплющені, а тонке волоссячко покривало маленьке, але надзвичайно сильне тіло.
Ми дивилися на вас і щодня дивувалися вашій силі.
Силі, яку не можна виміряти м’язами, — силі жити, долати, чекати, боротися.
Ви навчили нас цінувати кожен подих, кожен грам, кожен новий день.
Ви працювали невтомно — дихали, росли, вчилися, долали труднощі, крок за кроком наближаючись до свого дому.
Ми бачили, як ви боролися, і разом із вами — вірили.
Бо немає нічого неможливого.
Коли ви вперше самостійно дихали, коли з’їдали кілька мілілітрів молока, коли міцно стискали палець мами — ми бачили справжню рішучість.
Ви вчили нас терпінню, вірі й справжній любові.
Ви — найменші наші пацієнти, але найбільші наші вчителі.
Ви показали, що справжня сила — у ніжності.
Що дива існують.
І що кожне з них має ім’я.
Ми, лікарі-неонатологи Житомирського перинатального центру, вдячні, що маємо честь бути поруч із вами на початку вашого великого шляху.
Ви — наші маленькі герої, наше натхнення і доказ того, що життя сильніше за все.
17 листопада – Всесвітній день передчасно народжених дітей
