1952 року, у пологовій залі Нью-Йорка, народився малюк — синій, без крику. Лікарі вагалися, чи варто продовжувати реанімацію. І тоді тишу прорізав спокійний, але рішучий голос:
«Гаразд, оцінимо дитину», — сказала докторка Вірджинія Апгар.
Цей момент став початком тихої революції в медицині.
Вірджинія мріяла стати хірургинею, але у 1940-х роках жінок рідко допускали до операційних. Їй казали, що жодна лікарня не візьме її на роботу. Та вона не здалася — переосмислила свій шлях і стала анестезіологинею, працюючи в пологовому відділенні. Там вона помітила щось, що не давало їй спокою: новонароджених часто оцінювали неправильно або взагалі не надавали належної допомоги.
Одного ранку вона взяла аркуш паперу й ручку — і створила щось просте, але революційне: шкалу Апгар.
П’ять швидких критеріїв:
- Серцебиття
- Дихання
- М’язовий тонус
- Рефлекси
- Колір шкіри
П’ять цифр, які могли вирішити, чи дитина потребує негайної допомоги.
Менше ніж за десять років усі лікарні США впровадили цей метод, і рівень смертності новонароджених різко знизився. Лікарі отримали універсальну мову для оцінки стану немовляти — і тисячі дітей, які могли не вижити, отримали шанс на життя.
Але Вірджинія не зупинилася. Вона здобула ступінь з громадського здоров’я, приєдналася до організації March of Dimes і стала світовим голосом на захист матерів і дітей.
Коли її запитали, як їй вдалося досягти успіху в світі чоловіків, вона посміхнулася й відповіла:
«Жінки — як чайні пакетики: ніколи не дізнаєшся, наскільки вони сильні, поки не зануриш їх у гарячу воду.»
Докторка Вірджинія Апгар померла у 1974 році, але її спадок живе й сьогодні.
Кожні дві секунди десь у світі народжується дитина, робить свій перший подих…
і хтось тихо вимовляє число, вшановуючи жінку, яка не здалася.
За матеріалами Kenguru.UA
